Росія не припинила прагнути до контролю над південними регіонами України, а збереження доступу до Чорного моря залишається питанням не лише безпеки, а й економічного виживання країни. Про стратегічну роль Одеси, значення тилу, виклики на фронті й необхідність загальної мобілізаційної готовності розповів полковник СБУ, секретар парламентського комітету з нацбезпеки, оборони та розвідки Роман Костенко.
Костенко підкреслює, що вихід до моря для України — ключовий фактор економічної стійкості. Більша частина експорту країни відбувається саме морськими шляхами. За його словами, навіть у складних умовах повномасштабної війни Україна змогла експортувати понад 35 мільйонів тонн зерна через Чорне море завдяки підтримці західних партнерів. Саме море, на думку Костенка, дає Україні незалежний канал отримання ресурсів для продовження боротьби за свої території.
Він зазначає, що Росія прагне взяти під контроль південні регіони, щоб обмежити економічні можливості України і посилити власний вплив на міжнародні ринки, зокрема аграрний. Минулорічні блокування кордонів з боку сусідів, зокрема Польщі, продемонстрували вразливість наземних маршрутів і підкреслили стратегічну цінність морського напрямку.
Костенко згадує, що на початку повномасштабного вторгнення пріоритетом було втримати Миколаїв та Одесу. “Втративши будь-яку іншу територію, маючи Одесу і Миколаїв — ми збережемо шанс повернути решту”, — переконаний він. За його оцінкою, Одеса є стратегічною ціллю для РФ навіть більше, ніж Київ чи схід країни.
Полковник упевнений: сьогодні Росія не здатна реалізувати масштабні десантні операції на Півдні через втрату військових кораблів, зокрема після знищення крейсера “Москва” та інших одиниць флоту. Однак ідея реваншу на Півдні, за його словами, не втратила для РФ актуальності, і Україна має не допустити зміни наративу про єдність країни у своїх кордонах.
Оцінюючи ситуацію на фронті, Костенко відзначає зміщення фокусу ворога — нині найбільша концентрація російських сил спостерігається на Сумському напрямку, де РФ прагне створити буферну зону й підійти до Сум. Також не припиняються спроби атак на Донбасі та на інших ділянках, хоча темп наступу і змінюється залежно від політичної ситуації у світі.
Окремо Костенко розмірковує про роль тилу та суспільної згуртованості, згадуючи, як у перші роки війни зник поділ між військовими та цивільними, а об’єднання українців стало одним із ключових чинників стійкості країни. Він підкреслює, що кожен громадянин має залишатися залученим у спільну справу, незалежно від ролі — на фронті чи в тилу.
Щодо мобілізаційної політики, Роман Костенко висловлюється за збереження принципу добровільної служби та розширення можливостей для людей різного віку — як для молодших (від 20 років), так і для тих, кому 60+. Він впевнений, що обороняти країну мають усі, хто здатен і бажає долучитися, а допомога тилу та виробничій сфері є не менш важливою, ніж безпосередня участь у бойових діях.