Тарутинський степ, один з останніх острівців справжнього українського степу, демонструє помітне відновлення після років деградації. Нові наукові дослідження підтверджують: повернення диких травоїдних і відмова від інтенсивного землекористування відчутно покращують стан ґрунтів та підсилюють їхню здатність утримувати вуглець.
Це не просто позитивна тенденція – це розворот у бік довгострокової екологічної стабільності регіону. І він уже має вимірні результати.
Степ, що зберігає більше, ніж здається
На площі понад 6000 гектарів простягаються пологі луки з одними з найбагатших ґрунтів Європи. Високий вміст органічної речовини, природна стійкість до ерозії та значні запаси вуглецю роблять Тарутинський степ унікальним резервуаром екологічної цінності.
Однак минулі десятиліття залишили на ньому свій слід. Частину територій розорювали, інші інтенсивно випасали, а ще деякі неодноразово згорали в пожежах, що стають частішими через зміну клімату. Саме тому команда Rewilding Ukraine, за підтримки міжнародної програми з відновлення ландшафтів, розпочала системне повернення степу до природного стану.
Серед ключових кроків – рекультивація незаконно зоранних ділянок та повернення у степ лані й кулана. Саме ці тварини формують природну динаміку пасовищ, яку десятиліттями замінювали неприродні аграрні методи.
Що показали ґрунти
Науковці з біосферного заповідника Асканія-Нова та Інституту ботаніки проаналізували різні типи ділянок – від цілинного степу до інтенсивно зораних колишніх полів. Різниця між ними виявилась вражаючою.
Там, де діють природні процеси і пасуться дикі травоїдні, ґрунти залишаються найбільш вологими та стабільними. Їхній pH тримається в оптимальних межах 7–8, а запаси вуглецю – найвищі серед усіх досліджених локацій.
Навпаки, часті пожежі та агресивне землеробство призводять до втрати органічної речовини. Розорювання руйнує структуру ґрунту і буквально вивільняє вуглець, який мав би залишатися замкненим у його глибинах.
Важливо й інше: ділянки з густим рослинним покривом містять більше розчиненого та лабільного органічного вуглецю – саме той ресурс, який живить мікроорганізми та забезпечує родючість.
Природний випас як стратегія розвитку
Фахівці підкреслюють: повернення до природних циклів – найкращий шлях для степу. Мінімальне втручання людини та низькоінтенсивний випас створюють умови, за яких екосистема самостійно відновлюється.
Тому відмова від оранки та від профільної агресивної експлуатації – не просто рекомендація, а науково підтверджена необхідність.
“Звіт підтверджує, що ми рухаємося в правильному напрямку, повертаючи диких травоїдних та відновлюючи пошкоджені оранкою ділянки степу. Результати також відкривають можливості для подальшого економічного розвитку території завдяки міжнародному ринку вуглецю”, – зазначає експерт програми Rewilding Ukraine Олег Дьяков.
Чому дикі тварини змінюють ситуацію
Пасовища по всьому світу потерпають від перевантаження домашньою худобою, яка сьогодні становить понад 60% біомаси всіх ссавців. Дикі тварини – лише 4%. Та саме вони забезпечують природне балансування екосистем.
Лані та кулани, повернуті у степ, взаємодіють із довкіллям інакше, ніж худоба. Вони перемішують верхній шар ґрунту, розносять органіку, підтримують рослинність і створюють умови для акумуляції вуглецю в глибших шарах. Це робить екосистему стійкішою та більш відновлюваною.
Те, що колись було природним циклом життя степу, нині стає інструментом боротьби зі зміною клімату.
Відродження Тарутинського степу показує: там, де людині достатньо відійти на крок назад, природа здатна зробити крок уперед. І робить це переконливо.